Василь Іванович Суриков (24 січня 1848, Красноярськ - 19 березня 1916, Москва) - великий російський живописець, майстер масштабних історичних полотен.
Василь Суриков народився 12 (24) січня 1848 в Красноярську, в козацькій родині. Хрестився 13 січня у Всіх-Святська церкви. Дід - Олександр Степанович Суриков (помер в 1854 році) був отаманом Єнісейського Козачого полку. У його честь названий острів Отаманський на Єнісеї. Дід Василь Іванович Торгошин служив сотником у Туруханську.
Батько - колежского реєстратор Іван Васильович Суриков. Мати - Просковья Федорівна Торгошин - народилася 14 жовтня 1818 в козацької станиці Торгошин під Красноярськом. У 1854 році батька перевели на службу в акцизне управління в село Сухий Бузім (нині Сухобузимське, Сухобузімского район Красноярського краю).
У віці 8 років Суриков приїжджає до Красноярська, і закінчує два класи приходської школи при Всіхсвятської церкви, в 1858 році починає навчання в повітовому училищі. Батьки залишаються жити в Сухому Бузім. У 1859 році в Сухому Бузім від туберкульозу помирає батько Василя Івановича. Мати з дітьми повертається до Красноярська. Грошей не вистачає - сім'я здає в оренду другий поверх свого будинку.
Василь Іванович почав малювати в ранньому дитинстві. Першим учителем малювання для Сурікова став Микола Васильович Гребньов - вчитель малювання Красноярського повітового училища. Найбільш раннім датованим твором Сурикова вважається акварель «Плоти на Єнісеї» 1862 (зберігається в музеї-садибі Сурикова в Красноярську).
Після завершення навчання в повітовому училищі Суриков влаштувався працювати переписувачем в губернське управління. У родини не було грошей на продовження освіти в гімназії. Під час роботи в губернському управлінні малюнки Сурикова побачив губернатор Єнісейської губернії П. Н. Замятнін. Губернатор знайшов мецената - красноярського золотопромисловця П. І. Кузнецова, який оплатив навчання Сурикова в Академії мистецтв.
11 грудня 1868 Суриков з обозом Кузнєцова Петра Івановича виїхав з Красноярська в Санкт-Петербург. Суриков не зміг вступити до Академії, і в травні-липні 1869 навчався в Санкт-Петербурзької художній школі Товариства заохочення мистецтв. Восени 1869 Василь Іванович здав іспити, став слухачем Академії мистецтв, а через рік був зарахований вихованцем.
З 1869 по 1875 Суриков навчався в петербурзькій Академії мистецтв у П. П. Чистякова. Під час навчання Суриков за свої роботи отримав чотири срібних медалі і кілька грошових премій. Велику увагу приділяв композиції, за що отримав прізвисько "Композитор".
Першу самостійну роботу Сурикова «Вид пам'ятника Петру I на Сенатській площі в Санкт-Петербрурге» (1870 рік) придбав П. І. Кузнєцов. Влітку 1873 Суриков приїжджає до Красноярська, і якийсь час живе в Хакасії - на золотих копальнях Кузнецова. У 1874 році Суриков подарував Кузнецову свою картину «Милосердний самарянин», за яку отримав Малу золоту медаль.
1875 - робота над полотном «Апостол Павло, що пояснює догмати християнства перед Іродом Агриппой, сестрою його Береникой і римським проконсулом Фестом». Твір був програмним і повинно було принести випускнику Академії Сурикову золоту медаль. Проте комісія не вважала полотно закінченим, і Суриков отримує лише звання класного художника першого ступеня. 1877 - Сурікова, ледь закінчив навчання, запрошують до Москви, розписувати фресками храм Христа Спасителя. Це замовлення художник віддає перевагу поїздці на навчання за кордон. За два роки він створює фрески, що зображують чотири Вселенських собору. Це була остання робота, яку Суриков коли-небудь робив на замовлення. 1878 - Василь Суриков одружується на Єлизаветі Августівні Шаре, внучці декабриста П. П. Свистунова. У цьому шлюбі народилося дві дочки.
1878-1881 роки - робота над «Вранці стрілецької страти». Павло Третьяков купує цю картину прямо на виставці для своєї колекції. 1881 - Василь Суриков стає членом Товариства пересувних художніх виставок («передвижником»). 1883 - написана картина «Меньшиков в Березове». Твір також потрапляє в колекцію Павла Третьякова. Гроші, виручені від продажу останніх двох картин, дозволяють Сурикову разом з родиною відправитися в подорож по Європі. Вони відвідують Німеччину, Францію, Італію, Австрію ... За враженням цієї поїздки Суриков пише картину «Сцена з римського карнавалу» (1884 рік). Відомий також етюд до цієї картини «Італійка».
1887 - написана «Бояриня Морозова». Драматична трилогія про переломних події XVII століття («Ранок стрілецької страти», «Меншиков в Березові», «Бояриня Морозова») зробила Сурикова одним з найвідоміших художників свого часу. 1888 - помирає Єлизавета Августівна Сурікова. Смерть коханої дружини стає важким ударом для художника. На деякий час він перестає писати і їде з дітьми в Красноярськ. Свої почуття художник висловлює тільки в одній картині, написаної в цей період - «Зцілення сліпонародженого».
1891 - в Красноярську художник працює над твором «Взяття сніжного містечка». Цей же рік - повернення в Москву. 1893 - Василь Іванович Суриков стає дійсним членом петербурзької Академії мистецтв. 1895 - художник знову звертається до історії і пише «Підкорення Сибіру Єрмаком». 1895-1899 роки - робота над картиною «Перехід Суворова через Альпи». Твір закінчено в рік сторіччя цієї події. Етюди до картини писалися в Швейцарії, на місці історичного переходу. 1907 рік - Суриков йде від «передвижників». 1907-1910 роки - Василь Суриков пише велике полотно (останнє у своєму житті) «Степан Разін».
1910 - зусиллями Сурікова на його батьківщині, в Красноярську, відкривається малювальна школа. 1912 - на виставці Союзу російських художників показується картина Сурікова «Відвідування царівною жіночого монастиря». 1913 - написаний перший автопортрет художника. 1915 рік - Суриков пише свій другий автопортрет. 19 (6) березня 1916 - Василь Іванович Суриков помирає в Москві від склерозу серця. Похований на Ваганьковському кладовищі. Ім'я Василя Сурікова присвоєно Московському художньому інституту мистецтв і Красноярському художньому училищу.