Орнамент (Від латинського - прикраса), в малокультурних (і первісних) суспільствах служив для прикраси предметів побуту, якось: знарядь, зброї, начиння та інших.
Найдавніші сліди орнаменту відносяться до давньокам'яного століття (палеоліту). Одним з джерел орнаменту є схематізірованія (спрощення) реальних (тварин, а почасти і рослинних) форм, характерне для печерного мистецтва. Таке спрощення призводить до системи умовних знаків (поєднання рисок, крапок, гуртків і т.д.).
У новокаменного столітті (неоліті) орнамент набуває переважно геометричний характер, чому способсвует розвиток техніки плетіння і ткання. У металевому періоді з геометричним стилем чергується так званий «звіриний» і «рослинний» орнамент.
У мистецтві культурних народів орнамент є більш-менш складним поєднанням художніх мотивів. Елементи або мотиви орнаменту надзвичайно різноманітні: постаті і форми рослинного і тваринного світу, предмети побуту, письмена, фантастичні візерунки та ін.
Орнамент, зазвичай має своїм призначенням прикраса поверхні предмета, пов'язаний з властивостями матеріалу. Створення орнаменту з більш-менш простих елементів (мотивів) підпорядковується деяким загальним прийомам композиції, які розкриваються в різних орнаментальних стилях.
Найголовніша з цих прийомів - повторення мотивів, чергування - періодичне повторення двох або більше елементів, розраховане на контраст і створює своєрідний просторовий ритм симетрія - повторення подібних елементів, однаково розташованих до центру або до осі, завдяки чому утворюється новий орнаментальний мотив.
Орнамент тісно пов'язаний із загальним стилем відомої епохи в розвитку того чи іншого мистецтва.
Джерела: